Створення шкільного музею імені Ганни Горват було розпочато з ініціативи педагога-організатора Фрінг Е.І. у 2014 році. Створенню музею передувала пошукова робота під час якої учні під керівництвом вчителів збирали інформацію про життя та творчість митця. Результати проведеної роботи узагальнені у вигляді друкованого видання.

Ганнушка

1924-2005

Уривки з життя та творчості

Ганни Андріївни Горват

до 90річниці народження

склала Фрінг Ержейбет Імреївна,

вчитель художньої культури

Берегівської ЗОШ І-ІІст. № 6

переклад з угорської мови

Козманко-Форноші Лілла Йосипівна,

вчитель української мови

Берегівської ЗОШ І-ІІст. № 6

Берегово, 2014

Ганна Горват  - скульптор, художник, публіцист, визначна, харизматична постать, одна із найвидатніших особистостей Закарпаття.

Народилася 5 листопада 1924 року в м. Берегово на вулиці Фабричній. Батько - Андрій Григорович - залізничник, мати - Грин Марія - сирота. Вона уявляла свою доньку лагідною вчителькою. Але Ганна стала іншою. Її характер формувався під впливом навколишнього середовища, а вона, в свою чергу, теж впливала на оточення.

Два з половиною роки навчалася в русинськомовній початковій школі. Коли батька перевели на нове місце роботи, Ганна стала відвідувати словацьку, а згодом - німецьку евангелічну школи. Іспити в Кошицьку гімназію імені Ф. Ракоці дівчина склала успішно, та, у зв'язку з поверненням до рідного міста, атестат зрілості отримала в Берегівській угорській гімназії  1944 року.

" Ніколи не планувала стати митцем. У ранньому дитинстві була хворобливою дівчиною. А чим могла зайнятися хвора дитина? Почала читати, малювати, ліпити." Зі слів Аннушки (переважно так зверталися до неї), ії допитливість - це генетичне успадкування. Її цікавість насамперед була спрямована на власні здібності, турбувало Ганну одне питання: "Чи зможу я це зробити?" А думки поступово матеріалізувалися .

В юнацькі роки захоплювалася етнографією. Товаришувала з істориком Калманом Бендою, колишнім головою Угорської народознавчої спілки, із Агнесою Варконі, професором історії, доктором наук. Про Ганну Андріївну  зняли  декілька видеофільмів працівники телестудій Києва, Москви, Ужгорода, Будапешта, Берліна... Працювала на залізниці, потім - на місцевому цегельному заводі, була декоратором міського кінотеатру, журналістом обласної газети, звідки й пішла на пенсію.

Але одночасно, Ганна Горват - видатний скульптор, керамік, членcпілки художників СРСР. Вона вела гуртки малювання, створювала ілюстрації, керувала літературною студією, до неї приносили свої перші твори молоді і не зовсім молоді митці. Багато сил та енергії віддавала облаштуванню міста, рятувала наші культурні  надбання, допомагала людям, про яких ніхто і знати не хотів.

"Ніколи не спадало на думку стати митцем. За це завдячую Гізеллі Дравої, яка своєю відкритістю, вільним мисленням, щирістю  відкрила для мене ширше бачення світу. Працюючи на заводі я виготовляла скульптури, за якими приходили з обласного центру  та забирали. Куди вони потряпляли? Не  знаю. Почала займатися керамікою. Пізніше стала виготовляти скульптури, щоб могла показати людям своє бачення світу, те, що помічала тільки я. Адже всі бачать по-різному, та не всі можуть це виразити, і якщо мені  даний  такий талант, тоді я мушу ним скористатися. Так я стала скульптором",- згадувала  наша відома землячка.

У той час на Закарпатті ще не було спілки скульпторів, тому Ганну Горват зарахували до Московської спілки. Її скульптури відправлялися на численні виставки, інколи, навіть без її відома. Одним із привілеїв було те, що в каталогах поряд з її іменем фігурувала назва рідного міста.

Ганна Андріївна  говорила: "Все завдячую людям,  без них не досягла б таких висот. Гарними партнерами були: Еміл Квак та Мікловш Шпігель - у торгівлі, Некрасов - у геологічній експедиції. Коли повідомив мені, що потрібно збудувати  житловий квартал в геологічній експедиції, я не вагалася - а діяла, не думаючи про те чи архітектор я, чи ні.  За грузинським прислів'ям: "Хто посадить дерево, той знаний буде навіки. Ми посадили там 3650 саджанців фруктових та декоративних дерев. Могли пустити на волю свою фантазію, а якщо допускалися помилок, Некрасов давав можливість їх виправляти. А це не кожному дано..."

Вічність... Хто виховує дітей, той у певній мірі трудиться на віковічність. Цю місію також виконувала Ганна Горват. Вона викладала художню культуру в Берегівський загальноосвітній школі І-ІІ ступенів №6, навчала бачити прекрасне, малювати, була чудовим педагогом та вихователем. Охоче підтримувала талановиту молодь, брала ії під свою опіку, відшліфовувала її так, як і свої твори, до повної готовності. Одна із ії підопічних -Катерина Кадош, - котра так згадує ці роки: "Я завжди поважала Ганну. З гордістю та пошаною пам'ятаю ії мудрі слова, своєрідні висловлювання.  Потрапила я під руки Ганни Андріївни семикласницею. Наша співпраця виявилася довгою. Вона вдосконалювала мене так само, як і свої скульптури. Хоча дружба була не завжди ідеальною. Часто відчувала з ії боку строгу вимогливість, з чим я ще не справлялася. Неодноразово, зі сльозами повертаючись додому, я обіцяла більше не повертатись до неї. Сердилася за те, що вчителька намагається керувати мною. Думала, що знаю свою справу, знаю як малювати! Та це були помилки, дитячий бунт. Дитиною я тільки копіювала картини, портрети, та не відображала дійсність так, як того очікувала Ганна Андріївна. Вона навчила бачити прекрасне, критичним оком  виправляла помилки, майже ніколи не хвалила. Тільки дорослою я  зрозуміла, що метою ії виховання було спонукати до боротьби. Протягом багатьох років вона розкривала фахові секрети. Підштовхнула до виготовлення скульптур та плакатів, з яким я зайняла ІІ місце на Київському фестивалі молодих художників. Показала, як користуватися фарбами, кольоровими олівцями, різноманітними матеріалами...» /Новини Закарпаття, Уривок інтерв'ю із Катериною Кадош./

На думку Ганни Горват,  "особистість художника залежить в першу чергу від сприйняття, відчуття." Справжній майстер самостійно обирає тему своїх творів. У нього своєрідне бачення прекрасного, нехарактерне для пересічної людини. Переслідували художницю і невдачі, з якими вона справлялася та з новими силами бралася за створення шедеврів.

Велику роль у творчості Ганни Горват відіграло листування із угорським  кераміком Маргаритою Ковач. З надзвичайною витривалістю  художниця боролася проти того, щоб її не ототожнювали з Маргаритою Ковач. Завдяки своїй креативності Ганна змогла переступити через  знану технологію та виявити свій стиль, досягти  визнання,  завдяки  власній творчості.

Митець через свої захоплюючі фігури  відображала людину, ії характер, поведінку. Добре розбиралася в людях. Різко реагувала на несправедливість, засуджувала брехню та всі  прояви лицемірства.

Любила та поважала тільки "чесних" людей, бо сама правдиво висловлювала власні думки.

Ганна Андріївна мала багатьох  друзів та знайомих, перед якими завжди були відчинені ії двері. Вона цінувала тільки ту людину, яка у повній мірі реалізувала свої здібності, була корисною для суспільства та дарувала оточуючим почуття любові.

В ії витворах важливе місце займало відтворення  краси, особистості, внутрішнього світу, емоцій, почуттів, простого гумору у конкретній, видимій формі. Ганна Андріївна на своїх картинах та скульптурах зображала виразні постаті. Характерною ії рисою є: безмірна любовь до рідної землі, глибока повага до людей фізичної праці, постійні пошуки нових форм зображення дійсності, сміливі експеременти.

Художниця проявляла себе у різних сферах, як-от: оформлення, ліплення, графіка, живопис, медальєрство, карбування, архітектура. Вона була у числі найвідоміших медальєрів.

«Творчість Ганни Горват базується на трьох жанрах: кераміка, скульптура, медальєрство. Її твори медальєрного мистецтва перш за все вражають  грою димензій: безладним чергуванням розкішних, навіть барокових просторових форм, що вливаються в єдину композицію,  перетворюючи роботу у мініатюрну сцену. (Особливо хочеться виділити серію про видатних угорських митців). Важливе місце у творчості  Ганни Андріївни займають скульптури малих форм. Митець зображувала характерних персонажів: рядових робітників, селян, простих жінок, дітей, які грають, особливо полюбляла ліпити образи старших людей. Ці роботи віддзеркалюють легкий гумор, є своєрідними карикатурами, що заставляють нас полюбити дані персонажі. Це властиве і для творів художнього стилю. Цікавими у творчості Г. Горват є роботи публіцистичного спрямування, які торкаються важливих проблем буття,  звертають увагу на проблеми навколишнього середовища. Ціла епоха у творчості присвячена тим надзвичайно спрощеним, декоративного спрямування композиціям, в яких стилістика настільки обмежена, що фігури залишаються в межах геометричних форм.

Вуличні скульптури переважно зображують типового закарпатського селянина.  Важливе місце серед керамічних виробів займає глибоко декоративний цикл про сільских жінок, який все ж є аналітичним та етнографічно точним зображенням. Варто згадатиі про декоративні настінні скульптури, через які передано цілу історію художньої культури.  В архітектурі вона вміло поєднувала народні форми із модерном.[Балла, 2005]

Скульптури малих форм характеризуються наївною красою та  легкою гумористичністю, етнографічною спрямованістю та  точним відтворенням  народного вбрання. Тут мусимо сказати, що Ганна Андріївна досконало знала народну творчість, пісні, з яким  були повязані її твори.

Художниця створювала не музейні експонати, а щоденні декоративні вироби, тому значна частина виготовлених фігур є «функціональною» настінною прикрасою.

Не слід забувати, що Ганна Горват - талановитий, багатогранний скульптор – ніколи не здобувала фахову освіту.  Вона займалася самоосвітою, що давало певну самостійність, незалежність. Завжди була відданою берегівчанкою, її не вабили великі культурні центри. Та не дивлячись на те, що все своє життя провела у Берегові, для неї характерним був  широкий світогляд. Своїми вчителями вважала Бейлу Ерделі, Йосипа Бокшая, Федора Манайло. З 1959 р. була учасницею художніх виставок в Угорщині, з 1963 року членом Спільки художників України(СРСР), у 1973 році на всесоюзній виставці медальерного мистецтва у Москві була нагороджена срібною медаллю. У 1991 році Г. Горват нагороджена орденом «ProCulturaHungarica», з 1996 року - заслужений художник України, у 1997 році лауреат міської нагороди"Pro Urbe"(За місто), з 2005 року почесний член Угорської художньої академії.

Працювала Ганна Андріївна і журналістом, її прозові твори побачили світ у місцевих газетах і журналах, у газеті "Закарпатська правда" та інших виданнях. У 1965 році видавництво "Карпати" видало збірку під назвою "Порушена тиша", у якій розкриваються важливі моменти культурного життя Берегова.

Друга збірка вийшла друком у 1995 році під назвою "Давнє  літо". Тут зібрані окремі історії, конспекти, свідчення, малюнки. Г.Горват займалася також ілюструванням поезій та збірок закарпатських поетів.

Митець дотримувалась думки стародавних греків про те, що мистецтво - це школа почуттів. "...Для того, щоб гарно прожити життя, необхідне мистецтво. Колись давно покровителями мистецтв були аристократи. Вони будували палаци в яких нагромаджували тогочасні твори мистецтва. Навчали своїх дітей мовам. Сьогодні світ змінився.  Молодь не знає, що таке краса. Тому змалку необхідно навчати дітей бачити, щоб вміли побачити прекрасне. Те, що здається для нас гарним, навчає нас любити. Для  розвитку вміння любити необхідне мистецтво... Потрібно вчитися бачити  добро і красу навколо себе. Дуже важливо, щоб молодь була оточена справжнім мистецтвом, гарними картинами. Бо ці картини  будуть супроводжувати їх та їхніх дітей все життя. Будуть формувати уяву, фантазію, а погані картини - погано впливатимуть."

Тому вона підтримувала тісний зв'язок із Берегівською загальноосвітньою школою І-ІІ ступенів № 6. Проводила Ганна Андріївна заняття для дітей, даруючи їм незабутні враження. Непомітно виховувала і педагогів, вчила любити навколишній світ, людей, природу, вчила виражати свої почуття через слова, мелодії, олівці та фарби, вчила робити світ кращим.

Завжди казала: "Речі, що не варті зберегтися забудуться, підуть у минуле,  зберігається тільки справжнє мистецтво, бо є сильнішим від усього.» З вірою в цю істину прожила все життя,  передаючи світу здобутки рідного міста Берегова та угорців Закарпаття.

Завжди віддавала себе у повній мірі: коли спромоглася побачити зусилля за досягненнями, коли допомагала учням із  дислексією та зуміла побачити в них рівноцінного партнера, коли намагалася вивести на поверхню приховані здібності дітей, уміла радіти їхнім успіхам та розкрити цінності кожної людини.  Акцентувала увагу на внутрішніх почуттях людини, через особисті розмови формувала світогляд." [Балог, 1994]

Ганна Горват жила простим життям. Вона не нагромаджувала майна, не мала особливих потреб, прагнула тільки пізнання. Хоч не подороджувала за кордон, не бачила "великого світу", але через прочитане знала світ так, ніби бачила на власні очі. Без зайвих зусиль, по пам'яті могла намалювати венеційський палац Дожів чи реймський собор. З віком ставала все більш нетерплячою до оточення. Намагалася відмежуватися від зневірених людей. Художниця любила сперечатися, вести дискусії, бо вірила, що в них випливає правда.

Особливим  місцем була її майстерня, а сама Ганна Горват була в певній мірі її духовним центром. Підтримувала тісний зв'язок із орденом францисканців. Підтвердженням цього є багато скульптур, у тому числі скульптура під назвою "Хрестна дорога" у Виноградівській римо-католіцькій церкві та чудовий експонат у гімназії м. Естергом( Угорщина).

Що стосується її любові до рідного міста, то найважливіші історичні події Закарпаття та Берегова  зобразила на казкових архаїчних картинах. На коридорах Берегівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів №6 збереглися малюнки архітектурних памяток, які є спільною роботою з Берегівським художником Пейтером Верешем.

Нагороджена численними грамотами, член Мальтійського ордена, почесна мешканка рідного міста. Оригінали її робіт зберігаються в музеях та в приватних колекціях.

В майстерні художника